Аналой із життям святого Миколая. Дерево, різьблення, змішана техніка.

Розмір:136 х 74 х 67 см

Унікальний аналой кін. XVII — поч. XVIII ст. належить творів острозької іконописної майстерні.
Походження: Оскільки на аналої зображені сцени з житія св. Миколая він може походити з найстарішої в Острозі Миколаївської церкви.

Експонат потрапив до музею з Богоявленського собору, який був закритий радянською владою в 1961 р. До найвищої святині Острога аналой, ймовірно, був переданий із Миколаївської церкви після пожежі в 1848 р.

Декоративні елементи підтверджують стиль бароко: сіми об’ємно вирізьблених трипелюсткових квіток сріблястого кольору, об’ємне декоративне завершення — картуш. Картуш обрамлюється завитками, що переходять у листки аканту, і завершується мушлею; над нею вирізьблена стилізована єпископська митра.

На верхній площині представлений триптих ікон із зображенням перших подій із житія св. Миколая:

• Народження Св. Миколая. На іконі зображено св. Нонна, яка напівлежить на ліжку, підмостивши під спину білі подушки. На ній білий одяг. Ноги прикриті жовтою ковдрою. Ложе вкрито яскраво-червоним покривалом. Біля св. Нонни молода дівчина в червоній кофтині й білому фартушку, з розпущеним каштановим волоссям, подає їй посудину синього кольору. Старша жінка — повитуха в зеленому платті обережно кладе святе немовлятко в колиску. Біля неї ще одна молода служниця тримає білий рушник. Вгорі зображена зелена завіса з рожевою підкладкою, яка служила пологом ліжка св. Нонни. Майстер ніби підіймає цю завісу і відкриває нам зворушливу сцену перших хвилин після народження дитини. За стилістичними ознаками ікону можна віднести до середини — др. пол. XVII ст.

• Хрещення Св. Миколая відображує обряд хрещення немовляти, якому дають ім’я Миколай, що в перекладі з грецької мови означає «переможець народу». У центрі зображений поважний чоловік одягнений у кунтуш та шубу, характерну для одягу Волині XVI–XVII ст., обережно підтримує дитину руками. Старенький сивий священик благословляє її. Поруч стоїть усміхнена жінка в білій накидці, очевидно, мати, і молода дівчина з непокритою головою й темно-каштановими кучерями. Добрі, лагідні обличчя, сповнені серйозністю, урочистістю й радістю великого таїнства. Погляди всіх звернені на святе немовля. Його іконописець зобразив у самому центрі композиції, акцентуючи на ньому увагу. Правда, для цього йому прийшлося підняти купель над підлогою.

• Висвячення Св. Миколая. На іконі зображено старенького сивобородого єпископа, який «покладає» руку на голову зовсім юного Миколая, вимовляючи над ним формулу священства. Св. Миколай стоїть перед ним на колінах, покірно опустивши голову й молитовно склавши руки. За св. Миколаєм зображений старий священик, який вказує на нього перстом, та малий хлопець-прислужник, що тримає в руках розгорнуту книгу з написом «Св. Николай». Важливою деталлю, яка має значення для датування пам’ятки, є зображення двох вікон у стіні церкви, у яких бачимо шибки різної форми й розмірів (іл. 7). На той час для виготовленні віконних шибок існувало два способи. Одним із них, більш давнім, що був відомий ще з Київської Русі й називався «лунний», виготовляли невеликі шибки округлої, або неправильної багатокутної форми, які бачимо в лівому вікні, вставлені у свинцеву решітку; а іншим, більш пізнім і складним способом, що з’явився в к. XVII — на поч. XVIII ст. і мав назву «халявний», виготовляли прямокутні шибки значно більших розмірів, які бачимо у вікні, що справа. Отже, зображені на іконі вікна підтверджують датування пам’ятки не раніше XVII століття. Подібні вікна зустрічаються й на іконах Острозької іконописної майстерні XVIII ст., зокрема, бачимо їх на іконі «Трійця Старозавітна».

На кожній із восьми площин розміщені сцени з житія св. Миколая:

• На передній стінці аналою розміщена ікона «Врятування св. Миколаєм трьох невинно засуджених». Розміщуючи її на першому плані, майстер надавав цій композиції особливого значення, демонструючи тим народне уявлення про св. Миколая, як «скорого помічника» й захисника знедолених, скривджених, нещасних людей. Іконописець зобразив трьох невинних дітей, які стоять одне біля одного на колінах і моляться. Біля них кат у яскраво червоному жупані, із підкрученими доверху вусами, підняв обома руками коротку широку шаблю. Але за постатями дітей з’являється св. Миколай і, торкаючись шаблі рукою, зупинив страту.

• «Обрання св. Миколая на єпископа Мірлікійського» Із розгорнутого сюжету обрання св. Миколая архієпископом іконописець вибрав самий важливий кульмінаційний момент — виявлення волі Божої через указання на святого перстом Господнім.

• «Єврей закликає у свідки ікону св. Миколая», стосується широко відомого в народі оповідання про повернення св. Миколаєм єврею позичених ним грошей. Один християнин позичив у єврея гроші і взявши у свідки св. Миколая, перед його іконою пообіцяв повернути борг у зазначений строк. За традицією, іконописці виділяли іудеїв, як не християн, із загальної маси персонажів чорним кольором одягу. І тут він зображений також у чорному одязі і з характерною шляпою, яка висить за його плечима. Лампада, що висить на стіні, біля ікони св. Миколая, за елементами металевої конструкції дещо нагадує світильник з Острозької синагоги, який нині зберігається у фондах Острозького краєзнавчого музею.

• «Виганяння біса з людини». Перед св. Миколаєм стоїть бородатий босий чоловік, одягнутий у довгу червону сорочку та накидку брудного біло-рожевого кольору. Його руки припідняті в розмовному жесті, він ніби звертається до св. Миколая. З його вуст, залишаючи кривавий слід, вилітає нечистий дух у вигляді чорного хвостатого птаха. Св. Миколай тримає перед ним Біблію, інша його рука піднята вгору у владному жесті, яким він заклинає біса вийти з людини. У житії св. Миколая сказано, що йому приходилось неодноразово виганяти з людей нечисту силу.

• «Молитва св. Миколая» розміщена на задній стінці аналою. Св. Миколай стоїть із піднятими вгору руками на зеленій траві біля церкви, і, оскільки його постать розміщена на рівні даху храму, здається, що він возноситься над землею. У лівому верхньому кутку ікони у світло-рожевому ореолі сяє монограма Христа з літер «І, Х, С». Надзвичайно цікавою деталлю в цій композиції є зображення церкви, оскільки не можна виключати, що це є зображення саме острозької церкви св. Миколая.

• «Св. Миколай підкидає бідному чоловікові вузлики з золотом» відображає історію про те, як святий допоміг бідному чоловікові грошима. Св. Миколай, отримавши від батьків великий спадок, використовував успадковані гроші для щедрої роздачі всім бідним і нужденним. Тричі він підкидав для бідного батька вночі крізь відчинене вікно вузлики з золотом, що дало чоловікові змогу видати своїх дівчат заміж. Ця історія лежить в основі сучасної традиції подарунків на день св. Миколая. Отож, на іконі зображена частина кімнати: біла стіна, закриті півкруглі двері з залізними завісами, на ліжку міцно спить старенький батько, у головах у нього розмістилось три дочки. У вікні — св. Миколай, тримаючись однією рукою за підвіконня, іншою — кидає до кімнати яскраво червоний вузлик із грошима.

• «Св. Миколай рятує потопаючого». Багато раз святий надавав допомогу потопаючим, дістаючи їх із глибини морської. Однією із самих зворушливих історій, яку майстер відобразив на аналої, було врятування хлопчика. На іконі майстер зобразив кульмінаційний момент порятунку. Коли св. Миколай бере потопаючого за руку і витягує з бурхливих хвиль ріки.

• «Зцілення юнака перед іконою св. Миколая». На іконі зображений чоловік у білому та червоному одязі. Він смиренно стоїть перед образом св. Миколая, опустивши очі додолу. На рівні ніг чоловіка зображена велика рогата голова диявола, з відкритої пащі якого вивергається полум’я. І все ж диявол відповзає геть, безсилий перед образом св. Миколая.

Загальні особливості іконопису: відсутність прямої перспективи, розгортання композиції не в глибину, а знизу вгору, локальні темперні кольори зближують твір із візантійськими середньовічними традиціями. Проте повний відхід від візантійської іконографії облич є характерною ознакою іконопису XVII ст. Саме такі обличчя: округлі, повновиді, миловидні, лагідні і привітні, з характерними короткими, припіднятими, ніби в здивуванні, бровами є звичайними на іконах острозької іконописної майстерні XVIII ст. Спільною ознакою є також подібне колористичне вирішення, у якому переважають ті ж самі яскраві кольори: червоний, синій, зелений та жовтий, що імітував золоте тло ікони.